Археологія Закарпаття
Зачекайте, триває загрузка...

Таємничі городилівські печери – притулок первісних людей, монахів та розбійників

Місцеві мешканці називають кам’яні підземелля печерами опришків. Однак насправді їхня історія набагато глибша й сягає сивої давнини. Знайти достовірні та точні дані про печери важко, однак у Городилові їх декілька. І достеменно відомо одне – у різні часи в них переховувалися люди.

Городилівські-печери

Фрески та хрести – німі свідки історії

Визначити вік каменю на око неможливо, для цього потрібно проводити спеціальні геологічні дослідження. Утім однозначно відомо, що печерам у Городилові не одне тисячоліття. Місцеві мешканці кажуть, що колись на каменях можна було побачити примітивні фрески. Це свідчить про те, що ще в льодовиковий період вони слугували притулком для предків.

– Тепер сюди приїжджає чимало туристів. Усі фотографуються, пробують матеріали на дотик. Років 70 тому печера була більшою. Принаймні біля входу розміщувалося ще кілька брил. На них були дивні малюнки. Нині невідомо, куди ті камені зникли. Можливо, хтось відколов їх і використав для власних потреб, не усвідомлюючи їхню наукову цінність, – каже 87-річний Дмитро Куричка. – Малими ми часто лазили там, робили свої маленькі дослідження. Якось я навіть знайшов церковний хрест, який зберігав у себе півстоліття, а потім віддав у Києво-Печерську лавру. Очевидно, колись там облаштовували собі побут монахи.

Слід зазначити, що ченці в Городилові живуть уже майже століття. У 1930 році там було зведено Свято-Троїцький чоловічий монастир. Однак, можливо, у лісах монахи мешкали ще й до того часу.

Карпатські гайдуки чи сховок для Пинті?

Опришківський рух на Закарпатті поширився в XVII ст. Охоплював він не тільки наш край, але й сусідні області. Густі карпатські праліси давали можливість повстанцям ховатися від переслідування владою, облаштовувати собі «соколині гнізда» далеко від людських очей. До сьогодні існує багато легенд, пов’язаних зі скарбами народних ватажків.

– Печеру мені показав ще дід, – каже інший хустянин, Юрій Ковач. – Він запевняв, що вона дуже глибока, але лабіринти замасковані каменями та глиною, утім відшукати їх можливо. Правда, ті, хто потрапляє до нижнього підземелля, як правило, вибратися з нього не можуть. І саме там ховаються золоті скарби месників.

Слід зазначити, що найпопулярнішим опришком нашого краю вважається Пинтя. Тож і не дивно, що печеру пов’язують із його іменем.

– Пинтя мав тайники в багатьох місцях. Згідно з легендою, саме він вистрілом гармати і зруйнував Хустський замок. Звичайно, це казка. Але диму без вогню не буває, адже опришок справді хазяйнував у Марамороських горах. Оскільки вбили Григора в 1703 році, то він міг мати склад арсеналу та коштовностей тут значно раніше. Чи була городилівська печера справді одним зі «складів» Пинті, точно не відомо. Проте вона цілковито придатна для укриття. Якби хтось провів наукове дослідження, розкопки, то багато секретів історії розкрилося б і ми всі стали б набагато духовно багатшими, адже історія – частина культури народу, – запевняє пан Юрій.

Слід зазначити, що печера неподалік Хуста дійсно унікальна. Хоча кам’яна «споруда» нагадує рукотворний мур або великий льох, насправді її автором є природа. Розташована між деревами в лісовому масиві підземна порожнина з’єднується з поверхнею прихованим отвором. І що таїться на її глибині, досі залишається загадкою. А можливо, відчайдухи вже там і побували, можливо, скарби, про які так піднесено розповідають старожили, уже давно винесені з древнього опришківського (або монаршого) схову.

Марина АЛДОН

http://istoria.ko.net.ua

«Портал Археології Закарпаття» 1550 10.05.2017 - 16:15