Археологія Закарпаття
Зачекайте, триває загрузка...

Первісна кераміка виникла на Закарпатті?

Поява глиняного посуду – кераміки (назва походить від грецького слова «керамос», що означає глина) – стала одним із найважливіших технічних і загальнокультурних надбань людського суспільства.

lbk-pottery

З’явившись у добу нового кам’яного віку (неоліту, VII–IV тис. до н. е.), гончарство виявилося важливим елементом відтворюючого господарства, одним із чинників неолітичної революції. Випалена на вогні глина була першим штучним матеріалом, який створила людина. Винайдення способу формовки й випалу глиняного посуду дозволило покращити приготування їжі та розширити асортимент споживання харчових продуктів.

Кераміка є визначальним чинником для будь-якої археологічної культури. Вона різниться за складом глини, рівнем техніки й технології виготовлення, архітектонікою посуду, стильово-естетичними ознаками та складовими художнього творення. Вироби гончарства викликають особливий інтерес науковців, бо є чутливим індикатором тої чи іншої археологічної культури, свого роду символом роду, племені, етносу. Кераміки, як правило, однакової не буває, у той чи інший історичний період певна суспільна група людей володіла «своєю», лише їй притаманною керамікою. Розвивалося суспільство, розвивалося і керамічне виробництво. Занепадало суспільство, занепадало і гончарство.

%d0%bd%d0%b5%d0%be%d0%bb%d1%96%d1%820003

Кераміка епохи неоліту, VII–IV тис. до н. е.

Як була винайдена кераміка? На це запитання однозначної відповіді немає. Стосовно її появи в науці існують різні гіпотези, одна з них така. Давній «посуд» (місткість, тара) для збирання, перенесення та зберігання запасів продуктів виготовлявся з дерева, шляхом видовбування або плівся з лози. Для міцності та недопущення проникнення води він обмазувалася сирою глиною. Випадково чи навмисно така тара могла потрапити у вогонь. При цьому дерево згорало, а глина випалювалася і ставала твердою та водонепроникною. Первісна людина, ймовірно, збагнула, що обпалена глина може слугувати посудом і без дерев’яної основи, і почала його виготовлення лише з глини. Вважається, що найбільш вірогідний винахідник кераміки – жінка, котра в ті часи була хранителькою сімейного вогнища та символом достатку. Саме в добу неоліту з’являється культ жінки-прародительки, зображення якої в кераміці у вигляді статуеток набуло натуральних і стилізованих форм.

На основі аналізу неолітичної кераміки вчені дізналися про кілька способів виготовлення посуду. Один із них, стрічковий (джгутовий), полягав у тому, що з глини скручували джгути завтовшки 3–4 см і завдовжки 40–50 см, які накладалися на денце по спіралі, так поступово «виростала» посудина. Заглибини між стрічками замазували глиною і розгладжували. У такий спосіб отримували грубий посуд, який у науці називається ліпний. Він має товсті стінки і досить примітивний вигляд. Такий посуд для випалу поміщали у відкриті вогнища. Він, як правило, був нерівномірним і часто неповним, а колір стінок доволі строкатий: від світлого до темного. Уже в добу неоліту почали виготовляти великі посудини для зберігання продуктів, а менші – для приготування їжі. На зорі появи кераміки існували три основні форми посуду: кругло-, гостро- та плоскодонні. Останні з’являються тоді, коли в побут людини входить стіл та піч з плоским черінем.

Винайдення посуду свідчило про те, що людина доби неоліту навчилася цілеспрямовано викликати хімічну реакцію, при якій відбувалося розщеплення молекул алюмосилікату з витісненням води. Потрапляючи у вогонь, виникав новий, не властивий природі матеріал – безводний силікат. Аналізуючи виробничий процес, учені дійшли висновку про кілька способів виготовлення посуду. Один із них – ліпка. Цей спосіб полягав у тому, що посуд різних форм та величини ліпився із цілого шматка глини. Як правило, на поверхні виробів збереглися добре видимі відбитки пальців. У процесі ліпки особливо важливе місце належало виготовленню денця. У малих посудин денце і тулуб ліпилися разом, у великих – окремо.

Важливим етапом виготовлення кераміки був випал. Давні гончарі навчилися випалювати посуд двома способами. Окислювальний метод полягав у тому, що процес випалу на завершальному етапі здійснювався при вільному доступі повітря. З ним пов’язуються світлі кольори кераміки: червоний, вохристий, білий різних відтінків. Інший метод, відновлювальний, зводився до того, що випал на останньому етапі відбувався без доступу повітря, і для нього характерні темні кольори: чорний та сірий різних відтінків.

Переважна більшість посуду прикрашалась орнаментом, що ніс певне естетичне навантаження в уяві людей, відображаючи різні сцени й події з їхнього життя та релігійних уявлень. Разом з тим він був однією з форм неолітичного мистецтва. Візерунок найчастіше наносився на плечики, шийку, вінця. Нижня частина була непридатною для розпису й тому залишалася неорнаментованою. У наступні за неолітом епохи орнамент видозмінювався та розвивався.

Виникає цілком логічне запитання: чи є дані, які давали б право віднести Закарпаття до територій, де виникла первісна кераміка? На жаль, такими відомостями сучасна наука поки що не володіє. Натомість багаторічні дослідження старожитностей неоліту, які в складі ужгородської групи відділу археології Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України проводив М.Потушняк, говорять про дещо інше. Неолітичне населення, що просувалося з Малої (Передньої) Азії, Балкан, пониззя Дунаю у Верхнє Потисся, принесло з собою розвинуту гончарську справу. Про це свідчать види та форми посуду (горщики, миски, кубки, корчаги, сковорідки), що були виготовлені з добре відмуленої глини, симетричні, тонкостінні. Ця кераміка зарахована вченим до кола артефактів культури Кріш (назву отримала від річки Кереш – лівої притоки Тиси). Вона займала територію від пониззя до верхів’я Тиси, включаючи Закарпаття. Саме з останньою й пов’язується поява найбільш ранніх керамічних виробів, датування якої М.Потушняк запропонував у межах 5300–4600 років до н. е.

М.Потушняк провів широкомасштабні розкопки поселень у селах Запсонь Берегівського та Серне Мукачівського районів, на яких зафіксовано понад 20 тисяч фрагментів кераміки, у тому числі й десятки цілих (реставрованих) посудин. Вони походять від трьох груп: кухонної та столової (використовувалася для зберігання продуктів і приготування їжі), а також святкової (ритуального призначення). Найбільш поширеною формою кухонного посуду були горщики з більш-менш вертикальними або злегка розширеними стінками сферичної, бочко- та грушеподібної форм, миски, сковорідки. Столовий посуд представлений горщиками, мисками, амфорами-корчагами, покришками. Викликає захоплення крішська святкова кераміка. Виготовлена з добре відмуленої глини з домішками дрібного піску, поверхня покрита ангобом (фарба на основі рідкої глини природного кольору або забарвленого пігментом) червоного, рожевого і світло-коричневого кольору. Стінки завтовшки 1–2 мм. Серед тонкостінного посуду чаші на кільцевому піддоні, сферичні горщики, миски з конічними й овальними стінками, чашки з циліндричною та лійкоподібною шийками, мініатюрні миски і стакани.

ko-net_-ua%d0%bd%d0%b5%d0%be%d0%bb%d1%96%d1%82-2-%d0%b7%d0%b0%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b5

Вивчення кераміки з розкопок неолітичних поселень у Рафайнові, Запсоні, Неветленфолу, Тарнівцях, Малих Геївцях, Холмцях, Ужгороді (Дравці) дозволило М.Потушняку виділити нову археологічну культуру Верхнього Потисся – мальованої кераміки (4500–4000 років до н. е.), яка свою назву отримала від посуду, орнаментованого чорною та червоною фарбами. Орнамент чорною фарбою, наприклад, наносився на заздалегідь підготовлену поверхню блідо-червоного або коричневого кольору. На ранньому етапі найбільш уживаним мотивом були композиції з широких смуг, укладених у незакінчену спіраль. На пізньому етапі існування культури орнаментальні композиції ускладнюються. З’являється візерунок із хвилястих і прямих ліній, спіралей, що супроводжується широкими смугами. Виділяються дві групи кераміки: груба кухонна і тонкостінна столова. До першої належать горщики, миски, сковорідки, що прикрашені вдавленнями та нарізками по краях вінчиків, а також грубими парними напівсферичними наліпками. Столовий посуд орнаментований виключно чорною фарбою, композиціями з широких ліній, які переходять у незакінчену спіраль. Окрім кераміки, гончарі культури мальованої кераміки виготовляли грузила для рибальських сітей, пряслиця для веретен, прикраси, жіночі статуетки, скульптурні зображення тварин і птахів.

Треба визнати, що в добу неоліту закладається міцна основа для розвитку гончарства як одного з найбільш поширених видів ремесла, з’являються основні види та форми посуду, окремі з яких доживають до наших днів і непогано вписуються в сучасний інтер’єр. Протягом наступних епох гончарство то бурхливо розвивалося, то занепадало. Воно стало чутливим барометром рівня матеріальної та духовної культури того чи іншого етносу.

Павло ПЕНЯК

«Портал Археології Закарпаття» 862 20.12.2016 - 15:45

Напишіть відгук