Археологія Закарпаття
Зачекайте, триває загрузка...

Пшеворські пам’ятки Закарпаття

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У першій половині І тис. н. е. на Закарпатті відбулись історичні події, які обумовили появу археологічних культур, що виникли або поза його межами, або під їх безпосереднім впливом. До них належали пам’ятки носіїв культури карпатських курганів, дакійської та пшеворської культур. Остання сформувалася в межиріччі Одера й Вісли на теренах Південної Польщі у ІІ ст. до н. е. і проіснувала до ІV–V ст. н. е. В Україні артефакти пшеворської культури поширені в басейні Західного Бугу, Верхнього Подністров’я. На Закарпатті донедавна вона була відома лише за окремими похованнями і знахідками зброї із зруйнованих курганів. У підсумку широкомасштабних розкопок, які розгорнулися в краї у 70–80-ті роки ХХ ст., було відкрито ряд раніше невідомих поселень і поховальних пам’яток.

Поселення розташовувалися в низинній зоні краю (на берегах невеликих річок і струмків), яка найбільш придатна для землеробства та скотарства (Батьово, Холмок, Чома, Матієво, Оросієво, Малі Селменці). Житлами служили як заглиблені, так і наземні споруди. У Малих Селменцях поряд із наземним житлом розміром 4,2 х 2,6 м, у центрі якого розміщалося вогнище, знаходилася будівля прямокутної форми (7,2 х 3,0 м), заглиблена в материк на 0,3 м. На поселеннях у Батьові, Холмоку, Берегові відкрито прямокутні печеподібні споруди (розміром 0,9 х 1,1 м або 1,2 х 1,3 м) з долівками, заглибленими в материк на 0,2–0,4 м. Стінки в них прямі, добре обпалені на 3–4 см, дно застелене деревним вугіллям, інколи трапляється плоске каміння. Ці специфічні споруди, треба думати, використовувалися для випалювання деревного вугілля – головного компонента сиродутного способу виробництва заліза.

Місцеве та прийшле населення пшеворської культури (вандали-гастінги), вірогідно, для обпалювання кераміки користувалися гончарськими печами (горнами), виявленими в Ратівцях і Берегові. Наприклад, у Берегові гончарські майстерні розміщені в напівземлянкових спорудах завглибшки 0,7–0,9 м та загальною площею 27 і 39 кв. м. У майстернях розташовувалися чотири гончарські горни, повернуті устям у середину споруд. Це були двоярусні горни з циліндричними топками та куполоподібними камерами.

Аналіз поховальних пам’яток носіїв пшеворської культури засвідчив виключно тілопальний ритуал поховання. У ньому, залежно від поховальних споруд та розміщення останків кремації, виділяються кілька типів. Ямковий тип найкраще простежений на ґрунтових могильниках в Арданові та Неліпині. Рештки тілоспалення поміщали в ями разом із супровідними речами, такими, як навмисне пошкоджена зброя (зігнуті залізні мечі, вістря списів, ножі, щити), побутові речі (пряжки, ножиці), інколи посуд, прикраси. Урново-ямковий тип поховального ритуалу характеризується чисто перебраними спаленими людськими кістками, які зсипали в горщики-урни або в ямки. Поряд із ними розміщали зброю, побутові речі, прикраси. Одне таке урнове поховання відкрито у Квасові, де воно перекривало горизонт середньої бронзи. Засвідчено приклади розміщення поховання під курганним насипом на зразок поховання в Братові.

Розсіяний тип поховального ритуалу під курганною площею відкритий у Пацканьові. Характерним для нього є велике кострище з розсіяними кальцинованими людськими кістками шаром завтовшки 3–5 см. Серед кісток – фрагменти навмисне розбитих ліпних і гончарних сіроглиняних посудин. Розсіяний тип поховального ритуалу на майданчику, обнесеному ровом, виявлено в Малих Селменцях. Тут на площі 15,6 х 21,2 м зафіксовано людські кальциновані кістки та деревне вугілля завтовшки 0,3 м. Серед кісток – фрагменти кераміки як ліпного, так і гончарського виробництва, що походять від навмисне розбитих посудин. Поховання супроводжували залізні та золоті підвіски-відерця, уламки скляних кубків, фібули, пряслиця. Покладання зброї в могилу – характерна риса військового прошарку носіїв культури, що виник у пізньолатенський час. Від кельтів вони перейняли обряд навмисного псування зброї перед вкладанням у могилу. Як свідчать знахідки, в першу чергу псувалися мечі, вістря списів, ножі. До елементів похоронного ритуалу належить також навмисне биття посудин, фрагменти яких спостерігаються в усіх типах поховань.

Особливістю поховальних пам’яток є те, що вони репрезентовані як окремими похованнями (Арданово, Неліпино, Квасово), так і колективними (Малі Селменці, Братово, Пацканьово). Наприклад, у Братові під курганом чітко виділялося п’ять поховань, чотири з яких чоловічі (два кінних воїни) та одне жіноче. На жаль, вони не стали артефактами, які відображають реальну історію заселення краю новими прибульцями – носіями пшеворської культури. У місцях виявлення поховань поки що не знайдено поселень, синхронних поховальним пам’яткам. Очевидно, причиною цього було швидке просування окремих груп пшеворців у Притиську рівнину, ближче до римських провінцій Паннонії та Дакії.

1-пол.-І-тис.-н.е.-4-Арданово-фрагменти-зброї-700x966

 На поселеннях і могильниках краю зібрано небагатий, але виразний речовий керамічний та металевий матеріал, який не викликає сумніву щодо його пшеворської культурної належності. Дослідники відзначають, що з появою нового населення у ІІ–ІІІ ст. н. е. з північного боку Карпат з’являються керамічні вироби (ліпний і гончарний посуд), яких на території Верхнього Потисся до цього часу не було. Основний тип посуду – горщики, представлені круглобокими екземплярами з найбільшою випуклістю посередині тулуба. Вінця в них розхилені, плечики слабо виражені. Ширина горла помітно менша від найбільшої випуклості (Батьово, Холмок, Тарнівці). Другий тип – невеликі горщики, що мають есоподібний профіль, з виразно сформованими вінцями, виділеним гострим ребром або дещо заокругленим переломом плечиків і конічними бочками. Такі горщики були знайдені на поселеннях у Батьові та Холмоку ІІ. Друга група кераміки – гончарна. У ранньоримський час її виготовлялося мало, у пізньоримський – вона переважала ліпну. Представлена фрагментами сіроглиняних мисок, глечиків, піфосів-зерновиків.

Вироби з чорного металу найкраще збереглися на поховальних пам’ятках. У першу чергу це стосується зброї та прикрас, які входили до одного з визначальних елементів ритуалу поховання. Скрупульозну роботу зі складання каталогу пшеворських поховань зі зброєю, відкритих на Закарпатті, провів Й.Кобаль. Аналізуючи писемні джерела та речові знахідки, він нарахував 12 місць знахідок бойової й захисної зброї (мечі, вістря списів, ножі, стріли, умбони, ручки від щитів, шолом, кольчуга з кілець, стремена, шпори). На основі численних аналогій дослідник відніс названі знахідки до другої половини ІІ–ІV ст. н. е.

Ґрунтуючись на сучасних даних, артефакти носіїв пшеворської культури у Верхньому Потиссі поділяють на два хронологічні етапи: ранньоримський (І–ІІ ст. н. е.) і пізньоримський (ІІІ–ІV ст. н. е.) час. До пам’яток ранньоримського часу зараховують ті, які були пов’язані з вторгненням пшеворських кінних загонів у Верхнє Потисся. У пізньоримський час подальший розвиток культури відбувався, очевидно, на місцевому підґрунті під сильним впливом провінційної римської культури. Що стосується етнічної належності, то пшеворська культура – це надзвичайно складне явище, бо включає в себе різні компоненти: кельтські, германські, слов’янські, вивчення яких є справою подальших досліджень.

                     Павло ПЕНЯК, науковець

«Портал Археології Закарпаття» 724 12.12.2015 - 21:39

Напишіть відгук